Шлюбний договір: захист прав та інтересів подружжя

Подружжя, а також особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, мають право за власним бажанням укласти шлюбний договір стосовно вирішення питань життя сім’ї. Цим правочином регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

Також у шлюбному договорі вони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей та інших осіб.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Вони можуть домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

Крім того, за допомогою правочину може бути врегульоване питання надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

Зауважуємо, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми, не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, шлюбний договір укладається у письмовій формі у 3 оригінальних примірниках і нотаріально посвідчується. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий правочин є нікчемним.

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а той, який укладений подружжям, — у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, строки тривалості окремих прав та обов’язків, а також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Шлюбний договір може містити положення про порядок зміни його умов. Одностороння зміна умов шлюбного договору та одностороння відмова від шлюбного договору не допускаються.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду:

• може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення
• може бути розірваний з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання

Також шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Договір дарування чи заповіт: у чому різниця?

Інколи власники майна, які хочуть у подальшому передати його у володіння іншим особам, стикаються з дилемою: оформити договір дарування чи заповіт? Фахівці Міністерства юстиції України допомагають розібрати головні відмінності між ними.

Згідно з Цивільним кодексом України (далі – Кодекс) за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою. Наприклад: наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Також може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Зауважуємо, що момент набуття права власності у випадку оформлення договору дарування відрізняється від моменту набуття права власності за заповітом.

Так, після підписання договору дарування відразу відбувається перехід права власності на майно.

У разі оформлення заповіту спадкоємець набуває права власності тільки після смерті спадкодавця, прийняття та оформлення спадщини.

Відповідно до Кодексу договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Також укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Усно може бути укладений договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу, а під час дії воєнного стану ще й постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164.

Відмінність між договором дарування та заповітом полягає також в умовах втрати юридичної сили цих документів.

Так, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт та у будь-який час скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Крім того, спадкодавець має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін заповідач здійснює особисто.

Для розірвання договору дарування мають бути вагомі підстави, які передбачені Кодексом.

Вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна дарувальник має право, якщо обдаровуваний умисно вчинив кримінальне правопорушення проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.

Також дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо:

• обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність
• внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена

на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим

У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

Звертаємо увагу, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в 1 рік.

Докладніше: https://cutt.ly/yerIaB59.

Довіреність: як делегувати повноваження без ризику

Довіреність може бути корисною в багатьох ситуаціях, наприклад, коли ви не можете особисто вчинити певні дії і є необхідність делегувати свої повноваження іншій особі.

Що таке довіреність?

Довіреність — згідно зі статтею 244 ЦК України, це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Який строк дії довіреності?

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Які існують види довіреностей?

Залежно від того, для чого видається довіреність, вона може бути:

• Разовою — для виконання конкретної юридичної дії або укладення угоди (наприклад, довіреність на підписання договору).
• Генеральною — для здійснення різноманітних юридичних дій або угод (наприклад, довіреність, що видається керівнику одного з філіалів організації).
• Спеціальною — видається для здійснення певної кількості однотипних юридичних дій (наприклад, представництво в суді або отримання вантажів).

Як оформити довіреність?

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Залежно від вимог законодавства, довіреність може бути оформлена:

• Нотаріусом. Нотаріальне посвідчення довіреності необхідне для угод з обов’язковою нотаріальною формою, наприклад, для укладення правочинів, які відповідно до закону потребують обов’язкового нотаріального посвідчення. Для оформлення довіреності довірителю необхідно з’явитись до нотаріуса з паспортом та реєстраційним номером облікової картки платника податків. У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

1. Посадовою особою. Статтею 245 ЦК України визначене коло посадових осіб, які за певних обставин мають право посвідчувати довіреності. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.
2. В організації. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
3. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Довіреність це доволі зручний інструмент для делегування своїх повноважень та економії часу.