Свобода преси як тест держави: український контекст

Фото: Нацрада

3 травня світ відзначає Всесвітній день свободи преси - дату, що фіксує одну з базових умов демократичного суспільства: право на вільне збирання, поширення та отримання інформації. Вона була проголошена Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році на підтримку принципів Віндгуцької декларації, яка наголошує: незалежні, плюралістичні медіа - це не додаток до демократії, а її інфраструктура.

Свобода преси має чітке правове підґрунтя. Вона закріплена у статті 19 Загальної декларації прав людини та конкретизується у національних законодавствах. В Україні ці принципи гарантує, зокрема, стаття 34 Конституції України, яка передбачає право кожного на свободу думки і слова, а також на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас свобода преси не є абстрактною категорією, її реальний стан щороку вимірюють міжнародні організації. За даними Reporters Without Borders, які публікують Індекс свободи преси, ситуація у світі залишається напруженою: дедалі більше держав демонструють ознаки системного тиску на журналістику - від економічного впливу до прямих репресій.

Український контекст: між правом і війною

Для України питання свободи преси сьогодні має подвійний вимір - правовий і безпековий. З одного боку, держава зберігає нормативні гарантії свободи слова та розвиває медіареформи. З іншого - повномасштабна війна, розв’язана російською федерацією, суттєво трансформувала інформаційний простір.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну журналісти працюють в умовах підвищеного ризику. Зафіксовані випадки загибелі та поранення медійників, руйнування редакцій, цілеспрямовані атаки на телекомунікаційну інфраструктуру. Водночас Україна стала об’єктом масштабної дезінформаційної кампанії, що вимагає від держави і суспільства додаткових механізмів захисту інформаційного простору.

У цих умовах виникає складний баланс: між свободою слова і потребою у національній безпеці. Зокрема, діють обмеження, пов’язані з воєнним станом - регулювання доступу до інформації про військові об’єкти, координація єдиного телемарафону, питання акредитації журналістів у зоні бойових дій. 

Попри виклики, українські журналісти демонструють високу стійкість і професійність. Саме вони забезпечують інформування громадян, документування воєнних злочинів, що має значення для міжнародного правосуддя та історичної пам’яті.

Свобода преси як індикатор майбутнього

Всесвітній день свободи преси - це своєрідний тест на їхню реальну дієвість. Для України сьогодні це питання безпосередньо пов’язане з європейським вектором розвитку, довірою до інституцій та здатністю протистояти інформаційним загрозам.

Свобода слова не є сталою величиною, вона потребує постійного захисту, професійних стандартів і відповідальності. У воєнний час це особливо помітно: саме якісна журналістика стає одним із ключових інструментів стійкості суспільства.

Визнання батьківства: як отримати свідоцтво про народження з новими відомостями

Фахівці Управління державної реєстрації Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України роз’яснюють актуальні питання щодо визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження.

Тож, не пізніше першого місяця з дня народження дитини батьки зобов’язані зареєструвати її народження в органі державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС). Одночасно з реєстрацією визначається походження дитини, а також присвоюється прізвище, ім’я та по батькові.

Після цього видається свідоцтво про народження.

Відповідно до статті 121 Сімейного кодексу України права та обов’язки батьків і дитини ґрунтуються на походженні дитини, засвідченому органом ДРАЦС.

Водночас не завжди батьківство визначається одразу після народження дитини. У деяких випадках відомості про батька вносяться зі слів матері (відповідно до статті 135 Кодексу). Згодом ситуація може змінитися: батько може виявити бажання офіційно визнати батьківство або це може бути встановлено рішенням суду.

Наступним етапом є внесення змін до актового запису цивільного стану.

Згідно зі статтею 134 Сімейного кодексу України, на підставі заяви або рішення суду відділ ДРАЦС вносить відповідні зміни та видає нове свідоцтво про народження.

У разі добровільного визнання батьківства мати та батько подають спільну заяву до ДРАЦС. Якщо ж батьківство встановлено судом - заяву подає особа, яка отримала відповідне рішення.

Куди звертатися?

Заяву можна подати до відділу ДРАЦС за місцем зберігання актового запису або за місцем ухвалення рішення суду. В умовах воєнного стану допускається звернення до будь-якого відділу ДРАЦС на підконтрольній території України.

Також подати заяву можна через центри надання адміністративних послуг або, перебуваючи за кордоном, - до дипломатичних установ України.

Необхідні документи:

• заява встановленої форми
• паспорт заявника
• свідоцтво про народження дитини
• рішення суду (за наявності)
• інші документи, необхідні для розгляду

У разі неможливості особистого звернення заяву можна подати через представника або поштою (за умови нотаріального засвідчення підпису).

Документи іноземною мовою подаються разом із перекладом українською, засвідченим у встановленому порядку, а також, за необхдіності, з апостилем.

Строк розгляду

Розгляд заяви триває до трьох місяців. За наявності поважних причин строк може бути продовжено ще до трьох місяців. У дипломатичних установах - до шести місяців.

За результатами розгляду відділ ДРАЦС приймає рішення про внесення змін або надає обґрунтовану відмову із зазначенням причин та можливістю її оскарження в суді.

Звертаємо увагу: якщо в актовому записі вже зазначено іншу особу як батька (крім випадків, передбачених законом), внесення змін можливе лише після вирішення судом питання щодо виключення з актового запису про народження відомостей про батька.

У разі виникнення запитань звертайтеся на гарячі лінії відділів ДРАЦС.

Контакти відділів ДРАЦС #київськаюстиції за посиланням: https://centraljust.gov.ua/terytorialni.../ter_viddily_dracs

Зразок заяви про визнання батьківства до народження -

https://centraljust.gov.ua/.../poryadok_reyestraciyi_activ

Джерело: Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України

Від «мему» до суду: відповідальність за кібербулінг у школі

В українському сегменті інтернету з'являються образливі відео з використанням зображень учасників освітнього процесу.

Те, що в соцмережах називають «приколом», часто є кібербулінгом і має реальні наслідки.

Образливі відео, фото, коментарі чи пости - це правопорушення.

Анонімність не рятує від відповідальності.

Може бути покарання:

• штраф або навіть кримінальна відповідальність
• якщо порушник не досяг встановленого законом віку - за його дії відповідають батьки.

Що робити?

• зафіксувати докази (скріншоти, посилання)
• поскаржитися у соцмережі
• повідомити дорослих або звернутися до поліції (102 / 112)

Батькам:

• поясніть правило «цифрового сліду»;
• перевірте налаштування приватності профілю;
• дитина повинна знати, що в разі мережевих атак вона може звернутися до вас, а не замикатися в собі.

29 квітня - День пам’яті всіх жертв застосування хімічної зброї

День пам’яті всіх жертв застосування хімічної зброї - це нагадування про межі, які людство не має права переступати навіть у часи війни.

Хімічна зброя належить до категорії засобів ведення війни, що заборонені міжнародним правом без жодних винятків. Її застосування не розрізняє військових і цивільних, не залишає простору для гуманності й несе довготривалі наслідки для здоров’я людей і довкілля. Саме тому міжнародна спільнота закріпила чітку правову позицію: повна заборона виробництва, накопичення та використання таких речовин.

Ключовим документом у цій сфері є Конвенція про заборону хімічної зброї, яка набула чинності у 1997 році. Вона стала одним із найуспішніших прикладів глобального роззброєння, адже передбачає не лише заборону, а й механізми контролю, інспекцій та знищення існуючих запасів. Виконання положень Конвенції забезпечує Організація із заборони хімічної зброї - міжнародний орган, уповноважений здійснювати моніторинг і реагування на порушення.

Попри це, світ і досі стикається з фактами застосування хімічних агентів. Кожен такий випадок - це пряме порушення норм міжнародного гуманітарного права, яке повинно отримувати належну правову оцінку та відповідальність.

Для України ця тема має особливу чутливість. У контексті сучасної війни питання дотримання заборон на використання заборонених засобів ведення війни набуває не лише глобального, а й безпосереднього значення для безпеки громадян і захисту національного суверенітету.

Вшанування пам’яті жертв - це правова свідомість громадян і відповідальність держав. А також необхідність послідовного документування, розслідування та притягнення до відповідальності за кожен злочин, пов’язаний із застосуванням хімічної зброї.

Пам’ять у цьому випадку працює як інструмент запобігання. І саме право має забезпечити, щоб подібні трагедії не повторювалися.

Прижиттєва згода на посмертне донорство

Чи згодні ви після власної смерті дати шанс на життя іншим людям?

Це можливо, якщо стати донором органів. Кожна повнолітня дієздатна людина в Україні ще за життя може визначитися і подати заяву про згоду або незгоду на посмертне донорство.

Тож сьогодні нагадаємо, як це зробити.

Заяву про згоду або незгоду буди донором після смерті можна подати в:

• центрах трансплантації
• Українському центрі трансплант-координації
• іншому медичному закладі, де є трансплант-координатор

Адреси центрів трансплантації з телефонами трансплант-координаторів у всіх регіонах доступні за посиланням: https://utcc.gov.ua/tsentry-transplantatsiyi/

1. Щоби подати заяву, треба сконтактувати з обраним закладом і у визначений трансплант-координатором час приїхати до нього. Із собою потрібно мати документ, що посвідчує особу (паспорт, ідентифікаційний код).
2. Трансплант-координатор протягом 24 годин внесе заяву до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ).

Цю інформацію в ЄДІСТ не може бачити жоден медичний працівник до моменту, поки вам не констатують смерть головного мозку.

Якщо ви написали заяву про згоду (чи незгоду) на посмертне донорство, але потім змінили своє рішення, ви маєте право відмовитися від такої заяви. Для цього потрібно знову звернутися до трансплант-координатора і написати заяву про відкликання раніше наданої згоди (чи незгоди).

Кількість заяв, які можна подати протягом життя, не обмежена. Кожна наступна письмова заява скасовує раніше надану.

Більше про алгоритм подачі заяв, протипоказання до цього та відповіді на запитання, які можуть виникнути в процесі, можна знайти на сайті Український центр трансплант-координації за посиланням: https://tinyurl.com/ybpnh6ft

Джерело: Міністерство охорони здоров'я України

Правові заходи Бібліотек Солом'янки в травні

4 травня - Урок відвертого спілкування «Ти не один: стоп булінгу!» до Всесвітнього дня запобігання булінгу - Бібліотека імені В.Нестайка

4 травня - Відкритий діалог «Світ рівних можливостей» - Бібліотека «Солом’янська»

Заходи до Міжнародного дня людей з інвалідністю:

• 5 травня, 12:00 - Пізнавальна бесіда «Доступність – це про гідність» в рамках роботи розмовного клубу «МовоСвіт на Освіти»  - ЦРБ імені Григорія Сковороди
• 5 травня - Інформ-досьє «Людина у світі законів - БСЧ імені Ігоря Шамо
• 5 травня - Інтерактивний урок-знайомство «Світ, який чує кожного» - Бібліотека імені О.Довженка
• 5 травня - Година моральності «Відкрий серце для добра» - Бібліотека імені В.Нестайка
• 5 травня - Інформування до Міжнародного дня боротьби за права людей з інвалідністю - Бібліотека імені М.Реріха

Заходи до Дня скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу: 

• 14 травня - «Дорога додому» - голосні читання уривків спогадів очевидців депортації 1944 року - Бібліотека імені О.Довженка
• 14 травня - Інформування «Скарби Криму: народ, який повернувся» - Бібліотека №15
• 18 травня - Історико-патріотична година «Депортація кримських татар – злочин, який триває і сьогодні» - Бібліотека імені В.Нестайка
• 18 травня - Коло пам’яті «Геноцид, який не має строку давності» - Бібліотека «Солом’янська»

14 травня - «Українські письменники Розстріляного Відродження, поховані в Биківні» - лекція заступниці генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника Тетяни Шептицької - Бібліотека «Солом’янська»

14 травня - «Світлофор кличе до порядку» - зустріч з працівниками ДПС - Бібліотека №13

26 травня - Пізнавальна бесіда «Безпечний маршрут: Правила поведінки на дорозі та в інтернеті» - Бібліотека №15

30 травня - Година інформування «Цей документ забороняв українську мову» до дня видання сумнозвісного Емського указу російського уряду про заборону української мови і письменства - Бібліотека імені В.Нестайка

Законодавчі гарантії прав дитини на спадщину

Дітям України на законодавчому рівні всебічно забезпечено право на спадщину.

Так, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання.

Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна.

Згідно із частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Водночас малолітні, неповнолітні, а також повнолітні непрацездатні діти спадкодавця вважаються такими, що прийняли спадщину, незалежно від того, чи проживали вони на момент відкриття спадщини із спадкодавцем.

Попри те, що законом першочергове право на спадкування надане особам, визначеним у заповіті (стаття 1223 ЦКУ), законодавець встановив коло осіб, які незалежно від змісту заповіту мають право на обов’язкову частку у спадщині, зокрема, це: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця. До них також відносяться діти, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Такі діти мають право отримати половину своєї частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Але, у житті трапляються випадки, коли дитині недоцільно вступати у спадщину, оскільки це може призвезти до виникнення проблем в майбутньому: реалізація майна, видатки на оформлення документів, розрахунки з кредиторами тощо.

Тому, закон надає можливість неповнолітній особі віком від 14 до 18 років відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

В свою чергу, від імені малолітньої, недієздатної особи відмовитися від прийняття належної їм спадщини можуть батьки (усиновлювачі), опікун, однак лише з дозволу органу опіки та піклування.

Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України вживає усіх можливих заходів щодо сприяння громадянам України в реалізації їх прав і охоронюваних законом інтересів.

За отриманням індивідуальної консультації з питань оформлення спадкових прав кожна особа можете звернутися до будь-якого приватного нотаріуса, або державної нотаріальної контори.

Контакти державних нотаріусів #київськаюстиція знайдете за посиланням:

https://centraljust.gov.ua/terytorialni.../derg_notary

Що таке спільний заповіт подружжя та для чого він потрібен

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Такий заповіт можуть скласти лише чоловік та жінка, які перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі. Він стосується тільки майна, набутого під час шлюбу.

Як працює спільний заповіт:

• після смерті одного з подружжя його частка переходить до другого
• після смерті другого - майно переходить до спадкоємців, визначених у заповіті

Важливо: після смерті одного з подружжя змінити або скасувати спільний заповіт вже неможливо. Також нотаріус накладає заборону на відчуження майна, зазначеного у заповіті.

Спільний заповіт допомагає захистити того з подружжя, хто пережив іншого, та заздалегідь визначити, кому перейде майно.

Для оформлення спільного заповіту потрібно звернутися до нотаріуса.

Докладніше: https://is.gd/vmV4nM

Джерело: Міністерство юстиції України

Пам’ять, що формує право: Міжнародний день звільнення в’язнів фашистських таборів

Щороку 11 квітня світ вшановує Міжнародний день звільнення в’язнів фашистських таборів - дату, що нагадує про трагедію мільйонів людей та про фундаментальне значення прав людини, які були брутально знехтувані в роки Другої світової війни.

Цей день пов’язаний із повстанням в’язнів у концтаборі Бухенвальд у 1945 році. В’язні, виснажені, але не зламані, змогли організувати опір і зустріли союзницькі війська вже як учасники власного визволення. Подія стала символом людської гідності, здатної вистояти навіть у нелюдських умовах.

Система нацистських концтаборів, створена режимом Адольфа Гітлера, була механізмом масового знищення. В’язні піддавалися катуванням, примусовій праці, медичним експериментам і систематичному приниженню. Ці злочини стали підставою для формування сучасної системи міжнародного права у сфері прав людини.

Після завершення війни світова спільнота зробила принциповий висновок: подібне не повинно повторитися. Саме тому були ухвалені ключові міжнародні документи, зокрема Загальна декларація прав людини, яка закріпила невід’ємні права кожної людини - на життя, свободу, гідність і захист від катувань.

Сьогодні цей день є актом застереженням. Порушення прав людини, воєнні злочини, незаконні утримання та катування, на жаль, не залишилися лише в минулому. В умовах сучасних викликів, зокрема війни, яку переживає Україна, тема захисту прав людини набуває особливої актуальності.

Пам’ять про звільнення в’язнів фашистських таборів - це не лише про минуле. Це про відповідальність сучасності: захищати права людини щодня, на всіх рівнях - від особистого до державного.

8 квітня - Міжнародний день ромів: право на гідність, рівність і видимість

8 квітня світ відзначає Міжнародний день ромів - дату, що має виразне правозахисне значення. Вона була започаткована на честь Першого Всесвітнього ромського конгресу 1971 року - події, яка стала відправною точкою для формування міжнародного руху за права ромського народу.

Сьогодні цей день - це передусім нагадування: права людини є універсальними і не можуть залежати від походження, способу життя чи суспільних стереотипів.

Роми в Європі: між історичною травмою і сучасними викликами

Роми є однією з найбільших етнічних меншин Європи, яка протягом століть зазнавала системного виключення. Рабство, насильницька асиміляція, переслідування та геноцид під час Другої світової війни - усе це частина історичного досвіду, що й досі впливає на становище спільноти.

У ХХІ столітті проблема не зникла - вона трансформувалася. Серед ключових викликів:

• дискримінація у сфері освіти та працевлаштування
• обмежений доступ до медичних і соціальних послуг
• сегрегація в житловій політиці
• поширення мови ворожнечі та стереотипів.

Україна, рухаючись у напрямку європейських стандартів, формує політику інтеграції ромської національної меншини. Водночас ефективність цієї політики значною мірою залежить від рівня суспільної обізнаності та готовності до діалогу.

Бібліотека як простір правової просвіти

У цьому контексті особлива роль належить бібліотекам, які стають платформами:

• формування критичного мислення
• подолання упереджень
• поширення знань про права людини
• розвитку міжкультурного діалогу

Саме через читання і доступ до перевірених джерел відбувається глибше розуміння досвіду інших спільнот.

Що читати про ромів: історія, права, досвід

Попри обмежену представленість теми на українському книжковому ринку, існують видання, які дозволяють сформувати цілісне уявлення про історію, культуру та правове становище ромів.

Документальна література: досвід і пам’ять

• Лідія Осталовська "Акварелі". Репортажна книга про геноцид ромів під час Другої світової війни. Через особисті історії авторка осмислює пам’ять, травму і проблему невидимості цієї трагедії.
• Карл-Маркус Ґаус "Собакоїди та інші люди". Інтелектуальна мандрівка Європою, що відкриває життя спільнот, які часто залишаються поза фокусом більшості, зокрема ромів.
• Єва Райська "Бахтало. Ромські спільноти України". Документальна книга у формі художніх репортажів про життя ромських громад в Україні сьогодні.
• Олексій Данілкин "Культура циган України: минуле і сучасність". Видання є однією з перших ґрунтовних наукових спроб в Україні дослідити ромську культуру як ціліснц систему.

Правозахисний вимір: документи і дослідження

Для розуміння сучасного становища ромів важливими є не лише книги, а й аналітичні матеріали:

• "Рома в Україні. Історичний та етнокультурний розвиток циган (рома) України (XVI-XX ст.)" - науковий збірник матеріалів Міжнародного круглого столу, що відбувся в 2006 році в Донецьку
• документи та рекомендації Ради Європи щодо захисту прав ромів
• дослідження Європейського центру з прав ромів, які фіксують порушення прав і пропонують механізми їх подолання
• аналітичні звіти українських правозахисних організацій про доступ до освіти, документів і соціальних послуг

Ці джерела формують актуальний правовий контекст і допомагають перейти від загальних уявлень до конкретного розуміння проблем.

Художня література: крок до розуміння культури

Художніх текстів про ромів українською мовою поки що небагато. Проте навіть поодинокі видання, антології чи переклади дозволяють побачити живий голос спільноти, її цінності та світогляд.

• Михайло Старицький "Циганка Аза". Твір є одним із найвідоміших відображень ромських характерів в українському театральному мистецтві
• Микола Бурмек-Дюрі "Щоденник молодого рома-мандрівника". Книга сучасного закарпатського письменника, який через власні спогади та роздуми знайомить читача з побутом і традиціями сучасних ромів. 
• «Шлях (до) ромів». Антологія малої прози, яка об'єднує 19 прозових текстів українських авторів, зокрема ромського походження, – серед них Андрій Любка, Микола Бурмек-Дюрі, Єва Райська та інші. 

Недостатня представленість ромської тематики в культурному просторі - це не лише проблема книговидання. Це питання видимості, рівності та включеності.

Читання і поширення знань про ромів:

• руйнує стереотипи
• формує повагу до різноманіття
• зміцнює принципи прав людини в суспільстві

Міжнародний день ромів - це нагадування про необхідність системної роботи з утвердження рівності. І бібліотека у цьому процесі виступає як простір довіри, знань і діалогу - місце, де формується відповідальне суспільство.

Саме через такі ініціативи - тексти, добірки, розмови - ми поступово переходимо від формального визнання прав до їх реального забезпечення.

Що потрібно знати спадкоємцю, аби не втратити право на спадкування?

Час, місце відкриття спадщини, строки у які потрібно подати заяву про її прийняття – є ключовими знаннями для спадкоємців, адже від цього залежить можливість реалізувати своє право на спадкове майно. Якщо ж без поважних причин спадкоємець не подасть заяву про прийняття спадщини вчасно, він ризикує втратити таке право. Це питання йому доведеться вирішувати зі спадкоємцями, які належним чином прийняли спадщину, або у судовому порядку.

Час відкриття спадщини – день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місце відкриття спадщини – останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме – за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини. Якщо такого майна немає – за місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Як прийняти спадщину

Вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не заявили про відмову від неї:

• спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини
• малолітня, неповнолітня дитина
• недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

Інші спадкоємці мають подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини у 6-місячний строк з часу відкриття спадщини.

Заяву можна подати:

особисто, прибувши до нотаріуса

поштою чи електронною поштою. У такому випадку справжність підпису має бути нотаріально засвідченою.

Докладніше у нашому матеріалі: https://is.gd/q4t4zx

Джерело: Міністерство юстиції України